Михаил Петрович Старицкий
           Два стихотворения
						
Оригинал здесь: 
Книжная полка Лукьяна Поворотова.


              Виклик


                   Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна: 
                   Ясно, хоч голки збирай... 
                   Вийди, коханая, працею зморена, 
                   Хоч на хвилиночку в гай! 

                   Сядем укупі ми тут під калиною - 
                   І над панами я пан... 
                   Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею 
                   Стелеться полем туман; 

                   Гай чарівний, ніби променем всипаний, 
                   Чи загадався, чи спить? 
                   Он на стрункій та високій осичині 
                   Листя пестливо тремтить; 

                   Небо незміряне всипано зорями - 
                   Що то за Божа краса! 
                   Перлами-зорями теж під тополями 
                   Грає перлиста роса. 

                   Ти не лякайся-но, що свої ніженьки 
                   Вмочиш в холодну росу: 
                   Я тебе, вірная, аж до хатиноньки 
                   Сам на руках однесу. 

                   Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько: 
                   Тепло - ні вітру, ні хмар... 
                   Я пригорну тебе до свого серденька, 
                   Й займеться зразу, мов жар; 

                   Ти не лякайсь, аби тут та підслухали 
                   Тиху розмову твою: 
                   Нічка поклала всіх, соном окутала - 
                   Ані шелесне в гаю! 

                   Сплять вороги твої, знуджені працею, 
                   Нас не сполоха їх сміх... 
                   Чи ж нам, окривдженим долею клятою, 
                   Й хвиля кохання - за гріх? 

                   1870
                   _________________________________________




              Монологи про кохання


                   Там, де місяць поняв срібним сяйвом пишноту долин 
                   І знялось із садів-вертоградів пахуче дихання, 
                   Що здурманює кров чарівною красою хвилин, - 
                   Там спалала жага і злилося з захватом кохання... 

                   Чи ти знаєш той край, де голубиться збещений Ніл 
                   До розпалених скель і шепоче про любощі п'яне? 
                   Де шаріє смоква і дим в'ється з нагірних кадил, 
                   Та в блакиті яркій, під промінням леліє і тане? 

                   О, розкоші там скрізь... Але ти над усі чарівна: 
                   Срібношатий Ліван, - а біліш твоє чоло Лівану; 
                   Жаркий колір троянд, вабить всіх та краса запашна, 
                   Але вуст твоїх пал запашніший троянд Дагестану. 

                   Ой там зорі ясні і пиша між яскравих блідий, 
                   Але очі твої за ті зорі яскраві ясніші; 
                   У пустелі палкій тішать душу джерела води, 
                   Але перса твої солодощів і втіхи повніші. 

                   Огрядна і струнка мліє пальма на злоті піску, 
                   Але їй не дістать до приваб твого дивного стану; 
                   Лотос повен таїн між латаття в прозорім ставку, 
                   А в твоїх таїнах більше ваб, і жаги, і дурману! 

                   Ти - богиня краси, ще якої не бачив Едем, 
                   У обіймах твоїх і зростають, і гинуть пориви... 
                   Будь моєю "ханим" і прилинь в мій баєчний гарем - 
                   Нап'ємося ми чар і замрем у розкошах щасливі!.. 

                   1900

    Подготовка текста - Лукьян Поворотов
_______________________________________________________________________________