Муравьев-Апостол Иван Матвеевич
Письмо к редактору Вестника Европы

Lib.ru/Классика: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Скачать FB2

 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    [По поводу ст. Ф.Б.Фишера].


   

Письмо къ Редактору Вѣстника Европы.

   Въ послѣдней книжкѣ вашего журнала, М. Г. м., я нашелъ одно мѣсто, которое сперва удивило меня, а потомъ сдѣлало мнѣ большую услугу, ибо оно заставило меня заглянуть въ хорошую книгу, которую я лѣтъ десять въ рукахъ не держалъ -- именно: въ Цицеронову De natura Deorum.-- Вотъ мѣсто, о которомъ я говорю (No 4, стр. 278):
   
   "Цицеронъ, кажется, имѣлъ мысль о печатаніи столь же ясную, какъ Невтонъ о сожженіи алмаза. Вотъ что онъ говоритъ во 2 й (въ 37 1) главѣ, 2 й книги De natura Deorum: Не понимаю, по чему не вздумаетъ онъ, что бросивши на землю безчисленное множество буквъ (золотыхъ, или какихъ нибудь, нашего алфавита), можно такимъ образомъ составишь Енніевы лѣтописи, и проч.-- NB. Многія къ сему доказательства находятся въ сочиненій Г. Фишера: Essay sur les monument Typographiques de J. Guttenberg.
   
   И вотъ слова Гна. Профессора Фишера, за которыя ссылается замѣчаніе;
   
   "Ciceron est cependant le seul des anciens qui ait eu l'idée précise d'une théorie presque parfaite d'impression. Je cite ici ce qu'il fait dire a Balbus le Stoпcien, dans son livre de la Nature des Dieux: Hic ego non mirer esse aliquem (quemquam), qui sibi persuadeat, corpora quaedam solida atque individua vо et gravitante ferri, inundumque effici ornatifsimum et pulcerrimum ex eorum corporum concursione fortuita? Hoc qui exiftimat fieri potuifse, non intelligo, cur non idem putet, si innumerabiles unius et viginti formae litterarum vel aureae, vel qualeslibet, aliquo conjiciantur, poise ex his in terrain exeussis, Annales Ennii, ut deinceps legi possint, effici: -- quodnescio, an ne in uno quidem versu possit "tantum valere fortune." -- Lib. II, cap. XXXVII.
   
   Ето заставило меня, какъ я выше сказалъ, заглянуть въ Цицерона и -- къ сожалѣнію моему признаться, что я никакъ не могу согласиться со мнѣніемъ Г. Профессора Фишера. Я умѣю цѣнить въ немъ ученаго, коего дарованія и заслуги приобрѣли ему общее уваженіе какъ внѣ, такъ и въ Отечествѣ нашемъ; -- я, сверьхъ того еще, лично люблю въ немъ любезнаго и почитаю добраго человѣка: sed magis placet veritas -- и онъ мнѣ проститъ противурѣчіе мое.
   О чемъ идетъ рѣчь въ Цицеронѣ?-- Веллеій, въ первой книгѣ De naturâ Deorum, истощаетъ всѣ доводы свои на защищеніе любимаго догмата Елеатской школы: Eх nihilo nihil, -- Цицеронъ, во второй книгѣ, въ лицѣ стоика Луциллія Бальба, опровергаетъ всѣ бредни Епивуриста, и говоритъ:
   "Какъ!-- чтобы я могъ безъ удивленія видѣть человѣка, который вѣритъ, что вселенная управляется слѣпымъ случаемъ?-- что какія-то твердыя, нераздѣлимыя тѣла (Епикуровы атомы) въ стремленіи своемъ прямомъ и косвенномъ, по пространству, сцѣпляются между собою и такимъ случайнымъ соединеніемъ производятъ міръ сей, прекрасный и преукрашенный?-- Кто можетъ сему повѣрить, тотъ, не знаю по чему, не вообразилъ бы себѣ и того, что, взявъ безчисленное множество литеръ нашего алфавита (золотыхъ, или какихъ нибудь), перемѣшавъ ихъ въ какомъ либо сосудѣ, и выбросивъ ихъ на землю -- выйдутъ Енніевы лѣтописи въ такомъ порядкѣ, что можно будетъ ихъ читать съ ряду, какъ бы самый подлинникѣ: -- не думаю, чтобы такимъ образомъ удалось случаю произвести даже одного стиха."
   Кто не видитъ, что въ семъ ясномъ и убѣдительномъ примѣрѣ Цицеронъ ничего другаго не имѣлъ въ виду, кромѣ того чтобы опровергнуть доводы защитника Епикуровыхъ атомовъ и доказать, что порядокъ всегда предполагаетъ намѣреніе! Г-нъ Фишеръ, неусыпный и просвѣщенный наблюдатель законовъ природы, знаетъ это какъ я, да и лучше меня; но воображеніе его, увлеченное къ одному предмету, къ книгопечатанію, остановилось единственно на безчисленномъ множествѣ литеръ изъ металла, на выбрасываніи оныхъ, на составленіи такимъ образомъ Енніевыхъ лѣтописей -- и присвоило Цицерону догадку, о которой онъ столько же помышлялъ, какъ о перемѣщеніи литеръ въ Алгебрѣ. Я скорѣе повѣрю, что Фаустъ или Гуттенбергъ, занимаясь изобрѣтеніемъ средства замѣнить чѣмъ нибудь скучное и медленное рукодѣліе письма, и прочитавъ случайно въ Цицеронѣ о литералѣ изъ металла, напали на счастливую мысль книгопечатанія, нежели воображу себѣ, что Цицеронъ мечталъ когда либо, что безсмертныя творенія его предадутся вѣкамъ иначе какъ черниломъ и тростникомъ.
   Сколь легко воображеніе отвлекаетъ и увлекаетъ, я сей часъ докажу вамъ, М. Г. м., первое -- собою, второе -- двумя примѣрами, которые достаточно покажутъ, что это нѣкотораго сходства въ мысляхъ и даже отъ махинальнаго сходства въ словахъ (звуковъ или видовъ) ошибаются иногда и самые тонкіе и просвѣщенные умы.-- Когда я назову вамъ Лагарпа и Адиссона, то я не думаю, чтобы кто со мною поспорилъ въ правильности выбора моихъ примѣровъ.
   Первый Лагарпъ, говоря о Луканѣ, переводить епизодъ его, описаніе чудесъ предвѣстниковъ междоусобной брани; мѣсто, въ которомъ пѣвецъ Фарсаліи подражаетъ Виргилію; -- замѣтьте ето, оно нужно; -- въ подлинникѣ разсказъ сей оканчивается слѣдующими стихами;
   
   -- Et medio visi cons urge re campo
   Tristia Syllani ceсinêre oracula manes;
   Tollentemque caput gelidas Auienis ad undas
   Agricolae, fracto Marium fugêre sepulcro,
   
   Въ переводѣ:
   
   Les mânes de Sylla dans les champs s'élevèrent
   D'une voix lamentable annonèant le malheur.
   Du choc d'une charrue on dit qu'un laboureur
   Entrouvrit une tombe et saisi d'épouvante,
   Vit Marius lever sa tète menaèante,
   Et les cheveux épars, le front cicatrisé
   S'asseoir pâle et sanglant sur son tombeau brisé.
   
   Картина красоты ужасной! стихи наипрелестнѣйшіе! но переводъ -- невѣрный. Что же могло обмануть такого судью, такого тонкаго знатока, каковъ Лагарпъ?-- Воображеніе.-- Переводя это мѣсто, нельзя чтобы онѣ не вспоминалъ о Виргиліѣ, которому Луканъ подражалъ; и въ етомъ-то, по моему мнѣнію, заключается источникъ его заблужденія. Луканъ говоритъ: "Тѣнь Силлы является на Марсовомъ полѣ." -- А Лагарпъ переводитъ:
   
   Les mânes de Sylla dans les champs s'élevèrent.
   
   Лагарпъ лучше меня зналъ, что campo здѣсь значитъ Campo Martio {Тѣмъ еще болѣе, что Силла и погребенъ былъ на Марсовомъ полѣ. Соч.} (на Марсовомъ полѣ).-- Отъ чего же онъ сдѣлалъ такую ошибку?-- Отъ того, что между тѣмъ какъ онъ смотрѣлъ на Фарсалію, воображеніе его гуляло по нивамъ Италіи съ неподражаемымъ пѣвцомъ земледѣлія.
   Далѣе Луканъ говоритъ: "на брегахъ хладнаго Анія Марій подъемлетъ главу свою, и устрашенные оратаи бѣгутъ отъ, сокрушенной гробницы его." --
   Здѣсь пѣвецъ междоусобной брани имѣетъ въ виду событіе историческое: всѣмъ читателямъ, знакомымъ съ Римскою Исторіею, извѣстно, что Силла, возвратясь въ Римѣ по заключеніи мира въ Митридатомъ и по покореніи противниковъ своихъ въ Италіи, истощилъ ярость и мщеніе свое надъ останками непримиримаго врага своего Марія, повелѣвъ разрыть гробницу его, стоявшую на берегу Теверона и разметать прахѣ его по землѣ.-- Вотъ по чему назначеніе мѣста -- на брегахъ Анія -- здѣсь необходимо, и вотъ что разумѣлъ Луканъ подъ словами, fracto sepulсго. Но Лагарпъ и тутъ, по видимому, смотрѣлъ только на подлинникѣ и мечталъ о Георгикахъ. Слова: agricola -- fracturn sepulcrum -- махинальнымъ побужденіемъ перенесли воображеніе его къ прелестнымъ стихамъ, коими Виргилій такъ искусно переходитъ отъ посторонняго къ собственному предмету, поэмы своей: отъ описанія предзнаменованій Цезаревой смерти къ тихимъ и благословеннымъ упражненіямъ хлѣбопашества:
   
   Scilicet et teinpus veniet, cum finibus illis,
   Agricola incurvo terram molitur aratro,
   Exesa invenit scabra rubigine pila:
   Aut gravibus raftris galeas pulsablt inanes;
   Grandiaque effoffis mirabitur ossa sepulcris.
   
   Я незнаю, какъ вамъ кажется, а мнѣ представляется такъ ясно, какъ будто бы я былъ за одно съ Лагарповымъ воображеніемъ, что agricola -- aratro -- effossis -- lepulcris -- произвели:
   
   Du choc d'une charrue, on dit qu?un laboureur.
   Entr'ouvrit une tombe.--
   
   то, что я называю прелестными стихами и невѣрнымъ переводомъ.
   Теперь къ Адиссону.-- Онѣ перевелъ Петроніеву епиграмму на плѣшиваго красавца. Я предлагаю здѣсь подлинникъ и Англійской переводъ.
   
   Quod solum formae decus est, cecidere сарili,
             Vernantesque comas tristis abegit hiems.
   Nunc, umbrâ nudata suâ jam tempora moerent;
             Areaque attritis ridet adufta pilis,
   O fallax natura Deum! quae prima dedisti
             Aetati nostrae gaudia, prima rapis.
                       Infelix modo crinibus nitebas
                       Phoebo pulchrior etsorore Phoebi,
                       At nunc laevior acre, vel rotundo
                       Horti tubere, quoi creavit unda,
                       Ridantes fugis et tremis puellas.
                       Ut mortem citius venire credas,
                       Scito, jam capitis perisse partem.

-----

   Beauty is fall'n, thy hair's soft vernal grace
   For wintry baldness gives untimely place.
   Thy injured temples mourn their ravish'd shade,
   Waste like ja stubble field thy brow is laid.
   Fallacious gods! Your treacherous gifts how vain?
   You only give us joy, to give jus pain.
   Unhappy Youth! but late thy curling gold
   E'en Phoebus self might envy to behold;
   But row for smoothness nor the liquid air,
   Nor ware-born tuber, can with thee compare.
   The laughter loving maids you fly and fear;
   Aud Death with hasty steps well soon be here;
   His fatal night already clouds thy morn,
   Beauty is fallen and thy gay looks are shorn.
   
   Кому не извѣстно, что Адиссонъ былъ одинъ изъ ученѣйшихъ людей своего вѣка, т.- е. прекраснѣйшаго вѣка Англійской литтературы!-- Онъ безъ сомнѣнія зналъ Латинсной языкъ, однакоже переводя Петронія, воображеніе его конечно отлетѣло или къ Спектатору, или въ Катону {Катонъ, трагедія Адиссона, лучшее его произведеніе, не какъ трагедія, а какъ поэма.}, и онъ сдѣлалъ двѣ такія ошибки противу авторова смысла, которыхъ, кажется, и я не простилъ бы себѣ.
   
   Areaqne attfitis ridet adusta pilis --
   
   Онъ переводитъ!
   
   Waste like а stubble field thy brow is laid.--
   
   Слово area имѣетъ много различныхъ знаменованій, и между прочими Area (или Alopecia) значитъ болѣзнь, отъ которой волоса лѣзутъ на головѣ. Петроній одушевляетъ болѣзнь сію и говоритъ: "Ареа смѣется, глядя на плѣшиваго молодца." -- Но Адиссонъ принялъ area въ другомъ смыслѣ, за токъ, -- мѣсто, на которомъ молотятъ хлѣбъ," а какъ отъ сноповъ до жатвы одинъ шагъ, то воображенію ничего и не стоило перенести его на жатое поле, Stubbled field -- и вотъ онъ и сравнилъ съ таковымъ полемъ плѣшивую голову; что кромѣ ошибки въ добавокъ еще и не основательно; потому что жатое поле похоже не на плѣшивую, а на остриженную голову, почему и сравненіе никуда негодится.
   Вторая ошибка его еще удивительнѣе.-- At nunc laevior aere -- "теперь голова твоя голѣе мѣди" -- говорить Петроній; -- Адиссонъ переводитъ: глаже воздуха.
   
   But now for smoothness nor the liquid air etc.
   
   Что онѣ въ скорости прочелъ aёre вмѣсто aere -- это я понимаю, но какъ онъ могъ дать свойство гладкости воздуху -- этого я понять не могу. Smoothness по опредѣленію Джонсона -- значитъ: Evenness on the surface; freedom from asperity; т. e. гладкость поверхности, противуположное тому, что неровно и шороховато.-- Слѣдственно smoothness есть свойство тѣлъ осязаемыхъ; то какъ же сказать: гладкость воздуха?
   Я съ нѣкоторымъ удовольствіемъ распространился на счетъ ошибокъ таковыхъ людей, каковы были Адиссонъ и Лагарпъ, и знаете ли по чему?-- Мнѣ кажется, кто это прочтетъ, тотъ себѣ скажетъ: когда Лагарпъ и Адиссонъ могли ошибаться, и довольно грубо; то какъ же не быть снисходительну въ недостаткамъ того... и въ этомъ того покорнѣйше прошу видѣть вашего... и проч.

Муравьевъ-Апостолъ.

-----

   Муравьев-Апостол И.М. Письмо к редактору Вестника Европы: [По поводу ст. Ф.Б.Фишера] / Муравьев-Апостол // Вестн. Европы. -- 1815. -- Ч.80, N 5/6. -- С.86-96.
   

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Рейтинг@Mail.ru