Грот Яков Карлович
Из переписки между товарищами Пушкина

Lib.ru/Классика: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Скачать FB2

 Ваша оценка:


   

ТРУДЫ Я. К. ГРОTА

III.
ОЧЕРКИ
изъ
ИСТОРІИ РУССКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ.
(1848--1893).

   

Изъ переписки между товарищами Пушкина.

   Къ числу товарищей Пушкина, сдѣлавшихъ, какъ говорится, блестящую карьеру, принадлежалъ Сергѣй Григ. Ломоносовъ. Поступивъ на службу въ "иностранную коллегію", онъ скоро получилъ мѣсто секретаря нашего посольства въ сѣверо-американскихъ Соединенныхъ Штатахъ, гдѣ впослѣдствіи самъ достигъ званія посланника, а, окончательно занялъ тотъ же постъ въ Нидерландахъ.
   

1. Письмо Серг. Григ. Ломоносова къ Комонскому изъ Вашингтона, отъ іюня 1820 г. (получено 30 августа).

   Сегодня получилъ я, любезный Комовскій, дружеское письмо твое отъ 2-го марта, на которое спѣшу отвѣчать наскоро. Радуюсь сердечно, что ты доволенъ службою, а что лучше, судьбою. Дай Богъ всѣмъ лицейскимъ счастья: благополучіе одного простирается на всѣхъ. Я не могу жаловаться на судьбу свою, доволенъ совершенно своимъ начальникомъ, который способствуетъ, сколько ему возможно, содѣлать пребываніе мое въ здѣшнемъ краѣ пріятнымъ и полезнымъ. Съ другой стороны имѣю случай удовлетворить природное любопытство и пріобрѣсть новыя идеи отъ обозрѣнія всего здѣсь достопамятнаго. Съ декабря мѣсяца жилъ я въ Вашингтонѣ, и хотя соскучился въ ономъ отъ недостатка хорошаго общества и лишенія всѣхъ удовольствій изобилующихъ въ городахъ европейскихъ, но имѣлъ случай изслѣдовать ходъ здѣшняго правительства, о которомъ трудно имѣть ясное понятіе, не видѣвши онаго съ близи. Красны бубны за горами! Представительный образъ правленія имѣетъ болѣе неудобностей, нежели полагаютъ сочинители конституцій, которыя вошли въ такую моду въ Европѣ. Что хорошо на бумагѣ или по теоріи,-- трудно, часто невозможно въ исполненіи.
   Ты желаешь имѣть извѣстія о здѣшнихъ ученыхъ обществахъ и богоугодныхъ заведеніяхъ. На досугѣ постараюсь собрать надлежащія свѣдѣнія и удовлетворить твоему любопытству. Скажу тебѣ вообще, что богоугодныя заведенія довольно въ хорошемъ состояніи, особенно сличая оныя съ нашими. Но замѣчено, что преступники наслаждаются въ тюрьмахъ слишкомъ хорошимъ содержаніемъ. Заключеніе не служитъ имъ наказаніемъ и многіе празднолюбцы находятъ свой расчетъ проводить время въ смирительныхъ домахъ, гдѣ они на всемъ готовомъ. Отъ сего мягкосердія происходятъ пагубнѣйшія слѣдствія. Заключеніе, вмѣсто того, чтобы исправить нравственность преступниковъ, поощряетъ ихъ къ новымъ преступленіямъ. Извѣстно, что со времени введенія въ Соединенныхъ Штатахъ сей системы мягкосердія число преступленій увеличилось невѣроятнымъ образомъ.
   Прощай, любезный другъ: спѣшу, какъ ты видишь. Въ другой разъ на свободѣ побесѣдую съ тобой. Поклонись всѣмъ лицейскимъ, и не забудь напомнить обо мнѣ въ Царскомъ {Т. е. Энгельгардту и его семейству.}. Поклонись любезнѣйшему Сергѣю Гавриловичу {Лицейскому гувернеру и учителю рисованія Чирикову.}.

Весь твой
С. Ломоносовъ.

   Ты у меня просилъ бездѣлицу на память: посылаю тебѣ медаль Вашингтона. Не пишу къ Матюшкину за недостаткомъ времени.
   

2. Письмо Кюхельбекера къ Комонcкому, отъ 17-го февраля 1823 г. изъ села Закупа.

   Другъ мой, Сергѣй Дмитріевичъ! Твое милое письмо отъ 1-го февраля меня очень обрадовало, хотя ты и называешь планы мои планами сумасбродной мечтательности. Ты ихъ не знаешь: итакъ не суди о томъ, чего не знаешь; самого меня ты помнишь только прежняго; я во многомъ, многомъ перемѣнился. Но ссориться, любезный мой, за одно или два выраженія слишкомъ жесткія отнюдь не стану съ тобою, потому что люблю тебя и вижу, что и ты принимаешь во мнѣ нелицемѣрное участіе. Помни только, добрый Комовскій, audiatur et altera pars -- особенно pars infelix.-- Pour votre second reproche que je suis l'ami de tout le monde, ma foi!-- какъ говаривалъ товарищъ нашъ Тырковъ -- ma foi! я никогда не полагалъ, чтобъ я могъ заслужить упрекъ сей. Но еще разъ: не хочу и не стану ссориться съ тобою.-- Благодарю тебя отъ всей души за письмо твое и за дружескій совѣтъ служить въ Москвѣ при такомъ начальникѣ, каковъ князь Голицынъ. Но comment faire?-- Caput atro carbone notatum, безъ связей, безъ всякихъ знакомствъ, въ Москвѣ, безъ денегъ! Егоръ Антоновичъ писалъ ко мнѣ и предложилъ мнѣ другое мѣсто, которое, конечно, также трудно получить, но не невозможно. Впрочемъ и твое письмо для меня можетъ быть полезнымъ: если не удастся о чемъ Энгельгардтъ для меня старается, поѣду на удачу въ Москву: авось судьба перестанетъ меня преслѣдовать! Мысль же къ тому будетъ подана мнѣ тобою, и твоему сердцу, конечно, будетъ пріятно, если ты будешь первою отдаленною причиною перемѣны моего жребія!-- Что говоришь ты мнѣ о женитьбѣ, сильно, другъ мой, на меня подѣйствовало: вѣрь, и мнѣ наскучила бурная, дикая жизнь, которую велъ доселѣ по необходимости. Тѣмъ болѣе, что скажу тебѣ искренно, сердце мое не свободно, и я любимъ -- въ первый разъ -- любимъ взаимно. Mais cela vous ne direz pas à mes parents: je ne veux pas que cette nouvelle leur cause de nouvelles inquiétudes.
   Твое письмо милый мой Сергѣй Дмитріевичъ, я перешлю Энгельгардту: онъ взялся устроить мое счастіе: и послѣ отеческаго письма, которое писалъ онъ ко мнѣ, не хочу имѣть для него никакой тайны. Пусть онъ судитъ о твоемъ проектѣ и рѣшитъ между нимъ и собственнымъ. Но надѣюсь, что ты похлопочешь, чтобъ онъ мнѣ обратно переслалъ твое братское посланіе: оно для меня слишкомъ дорого и не хочу потерять его. Обнимаю и цѣлую тебя.

Вѣрный другъ и товарищъ твой
Вильгельмъ.

   NB. Получили ли вы въ С.-Петребургѣ мою трагедію {Шекспировы духи. См. Соч. Пушк. VII стр. 166 и 168.} и что объ ней говоритъ Дельвигъ? Напиши мнѣ это, сдѣлай милость!
   

IV.
Письмо княгини Е. Н. Мещерской о смерти Пушкина
1).

1) Письмо это писано вскорѣ послѣ рокового событія покойною княгиней Ек. Ник. Мещерской (дочерью H. М. Карамзина). Оно было сообщено мнѣ ею самою въ 60-хъ годахъ.

   Nous avons tous été si douloureusement atterrés de la catastrophe sanglante qui а terminé la glorieuse carrière de Pouchkine, que pendant une dizaine ou une quinzaine de jours, à la lettre, мы не могли опомниться, et nos têtes comme nos coeurs ne pouvaient s'ouvrir à autre chose qu'à l'idée des tortures morales qui ont précédé cette fin tragique, et aux sentiments d'admiration, d'attendrissement et de douleur dont la mort si belle, si calme, si chrétienne et si poétique de Pouchkine а rempli l'âme de tous ses amis. Depuis le jour de mon arrivée ici, j'ai été frappée constamment de son état fiévreux et de l'espèce de contraction qui crispait sa physionomie et tout son être dès qu'il se trouvait en présence de son meurtrier actuel. Le contact continuel d'un monde malveillant, avide de scandale et de caquets, prodigue de commérages injurieux et de propos blessants joint aux assiduités doublement coupables de Dantès depuis qu'il avait acheté l'impunité de ses torts passés par son incompréhensible mariage avec la belle-soeur de Pouchkine, toute cette grêle de dards lancés contre une organisation de feu, une âme loyale, fière, passionnée, а allumé un incendie que le vil sang de son ennemi ou son noble sang à lui pouvaient seuls éteindre. Sa conduite pendant ce duel fatal et jusqu'à son dernier soupir а ètè héroïque au dire même du Franèais qui a sevri de second à Dantès, et qui, en racontant cette affaire, a ajouté: "Pouchkine seul s'est montré sublime pendant le duel, il a fait preuve d'un calme et d'un courage surhumains". Rapporté mourant chez lui, il n'а pas douté un instant de sa fin prochaine, et au milieu des plus atroces tortures physiques (qui ont fait frissonner même la vieille et insensible expérience d'Arendt), il n'а pensé qu'а за femme et à la douleur qu'il lui causait. Entre chaque reprise de souffrances aigues, il l'appelait, la consolait, il lui répétait qu'elle était innocente de sa mort, et que jamais un instant il ne lui avait retiré ni sa confiance ni son amour. Il а rempli ses devoirs de chrétien avec une onction et une profondeur de sentiment qui ont édifié jusqu'à stm vieux confesseur, qui a répondu à quelqu'un qui l'interrogeait à ce sujet: Я старъ, мнѣ уже не долго жить, на что мнѣ обманывать? Вы можете мнѣ не вѣритъ, когда я скажу, что я для себя самого желаю такою конца, какой онъ имѣлъ. En prenant congé de ses amis, qui tous entouraient son lit en sanglotant, il а dit: Карамзиныхъ здѣсь нѣтъ? On а fait tout de suite chercher Mme Карамзинъ, qui est arrivée au bout de quelques instants. En la voyant il lui а dit d'une voix faible, mais distincte: Благословите меня, et comme elle le bénissait de loin, il lui а fait signe d'approcher, il a baisé за main. Il a demandé ses quatre enfants, qu'il а bénis l'un après l'autre, enfin, dix minutes avant d'avoir rendu le dernier soupir, comme il sentait le froid de la mort pénétrer peu à peu ses membres, il a dit: Все кончено, et comme on n'avait pas compris ce qu'il voulait dire, un de ses amis lui а demandé: Что кончено?-- жизнь кончена, a-t-il répondu avec une voix claire et distincte. Quelques instants après, за tête s'est penchée, ses yeux se sont fermés, et son dernier souffle s'est exhalé sans effort et sans contraction. Lorsque ses amis et sa malheureuse femme se sont précipités sur son corps sans vie, ils ont été frappés de l'expression auguste et solennele de sa physionomie. Un sourire de bonheur et d'ineffable sérénité errait encore sur ses lèvres, et sur son front siégeait le calme de la douce gravité d'une espérance sublime réalisée. Pendant les trois jours que son corps а été exposé à la maison, une foule de tous les âges et de toutes les conditions roulait sans interruption ses flots bigarrés jusqu'au pied de son cercueil. Femmes, vieillards, enfants, écoliers, hommes du peuple, les uns vêtus de тулупы, les autres même de haillons, venaient saluer les restes du poète chéri de la nation. C'était touchant à voir ces hommages plébéiens, tandis que nos salons dorés et nos boudoirs parfumés ont à peine donné une pensée ou un regret à за courte et brillante carrière. Quelques-uns même ont retenti d'injurieuses epithètes et d'imprécations à la mémoire d'une gloire nationale et d'un mari victime de son honneur et sublime de courage, pour vanter la conduite chevaleresque d'un vil séducteur et d'un aventurier à trois patries et à deux noms. Allez, après cela, attacher du prix à l'opinion publique, ou au moins à l'opinion de notre société -- elle jette de la boue à ce qui devrait faire sa gloire et s'exalte sur un amas de crotte qui finira par l'éclabousser. J'ai été tout ce temps tous les jours chez la femme, d'abord parce que j'éprouvais une espèce de douceur à rendre cet hommage à la mémoire de Pouchkine, et puis parce qu'en effet le sort de cette jeune femme, à force d'être douloureux, mérite toutes les sympathies. Au fond, elle n'а été coupable que d'une excessive légèreté et d'une fatale sécurité ou insouciance, qui lui faisait fermer les yeux aux combats et aux tortures auxquels son pauvre mari était en proie. Elle n'а jamais failli à l'honneur, mais sans s'en douter elle а déchiré longuement, éternellement l'âme susceptible et bouillante de Pouchkine: maintenant que le malheur а dessillé ses yeux, elle ne le sent que trop, et ses remords sont quelque fois déchirants. Dieu veuille que ses souffrances actuelles, soient un baptême régénérateur et expiatoire pour son âme. En somme, elle n'а fait que ce que font tous les jours beaucoup de nos dames brillantes, qui n'en sont pas moins bien accueillies pour cela; mais elle а mis moins d'art qu'elles à dissimuler la coquetterie, et surtout elle n'а pas su comprendre que son mari était d'une autre trempe que les faibles et complaisants maris de ces dames.
   
   Переводъ:
   "Мы были такъ жестоко потрясены кровавымъ событіемъ, положившимъ конецъ славному поприщу Пушкина, что дней десять или недѣли двѣ буквально не могли опомниться и ни умомъ, ни сердцемъ не были доступны ничему, кромѣ мысли о нравственныхъ мукахъ, предшествовавшихъ катастрофѣ,-- кромѣ чувствъ удивленія, грусти и скорби, которыя эта прекрасная, тихая, христіанская и поэтическая кончина внушала всѣмъ друзьямъ Пушкина. Съ самаго моего пріѣзда я была, поражена лихорадочнымъ его состояніемъ и какими-то судорожными движеніями, которыя начинались въ его лицѣ и во всемъ тѣлѣ при появленіи будущаго его убійцы. Необходимость безпрерывно вращаться въ неблаговолящемъ свѣтѣ, жадномъ до всякихъ скандаловъ и пересудовъ, щедромъ на обидныя сплетни и на язвительные толки; затѣмъ вдвойнѣ преступное ухаживанье Дантеса послѣ того, какъ онъ достигъ безнаказанности своего прежняго поведенія непонятною женитьбой на невѣсткѣ Пушкина -- вся эта туча стрѣлъ, направленныхъ противъ огненной организаціи, противъ честной, гордой и страстной его души произвела такой пожаръ, который могъ быть потушенъ только подлою кровью врага его или же собственною его благородною кровью. Во все время роковой дуэли и до послѣдняго вздоха онъ велъ себя геройски по свидѣтельству самого француза, бывшаго секундантомъ Дантеса и который, разсказывая про это дѣло, говорилъ: "Одинъ Пушкинъ былъ на этой дуэли изумительно высокъ, онъ выказалъ не человѣческое спокойствіе и мужество". Когда его привезли домой умирающимъ, онъ ни на минуту не усомнился въ неминуемости близкой смерти и посреди самыхъ ужасныхъ физическихъ страданій (заставившихъ содрогнуться даже привычнаго къ подобнымъ сценамъ Арендта), Пушкинъ думалъ только о женѣ и о томъ, что она должна была чувствовать по его винѣ. Въ каждомъ промежуткѣ между приступами мучительной боли онъ ее призывалъ, старался утѣшить, повторялъ, что считаетъ ее неповинною въ своей смерти и что никогда ни на минуту не лишалъ ее своего довѣрія и любви. Онъ исполнилъ долгъ христіанина съ такимъ благоговѣніемъ и такимъ глубокимъ чувствомъ, что даже престарѣлый духовникъ его былъ тронутъ и на чей-то вопросъ по этому поводу отвѣчалъ: "Я старъ, мнѣ уже не долго жить, на что мнѣ обманывать? Вы можете мнѣ не вѣрить, когда я скажу, что я для себя самого желаю такого конца, какой онъ имѣлъ".
   "Прощаясь съ друзьями, которые рыдая стояли у его одра, онъ спросилъ: "Карамзиныхъ здѣсь нѣтъ?" Тотчасъ же послали за Е. А. Карамзиной, которая черезъ нѣсколько минутъ и пріѣхала. Увидѣвъ ее, онъ сказалъ слабымъ, но явственнымъ голосомъ: "Благословите меня"; когда же она благословила его издали, онъ знакомъ попросилъ ее подойти и поцѣловалъ ея руку. Потомъ онъ потребовалъ четверыхъ дѣтей своихъ и благословилъ одного за другимъ; наконецъ, минутъ за десять до неизбѣжнаго исхода, чувствуя распространявшійся по членамъ его холодъ смерти, онъ сказалъ: "Все кончено". Не разслышавъ этихъ словъ, кто-то спросилъ: "Что кончено?" -- "жизнь кончена", отвѣчалъ онъ совершенно внятно и ясно. Черезъ нѣсколько минутъ голова его опустилась, глаза сомкнулись и послѣдній вздохъ вылетѣлъ свободно, безъ всякаго судорожнаго напряженія. Когда друзья и несчастная жена устремились къ бездыханному тѣлу, ихъ поразило величавое и торжественное выраженіе лица его. На устахъ сіяла улыбка, какъ будто отблескъ несказаннаго спокойствія, на челѣ отражалось тихое блаженство осуществившейся святой надежды. Въ теченіе трехъ дней, въ которые тѣло его оставалось въ домѣ, множество людей всѣхъ возрастовъ и всякаго званія безпрерывно тѣснилось пестрою толпой вокругъ его гроба. Женщины, старики, дѣти, ученики, простолюдины въ тулупахъ, а иные даже въ лохмотьяхъ, приходили поклониться праху любимаго народнаго поэта. Нельзя было безъ умиленія смотрѣть на эти плебейскія почести, тогда какъ въ нашихъ позолоченныхъ салонахъ и раздушенныхъ будуарахъ едва ли кто-нибудь думалъ и сожалѣлъ о краткости его блестящаго поприща. Слышались даже оскорбительные эпитеты и укоризны, которыми поносили память славнаго поэта и несчастнаго супруга, съ изумительнымъ мужествомъ принесшаго свою жизнь въ жертву чести, и въ то же время раздавались похвалы рыцарскому поведенію гнуснаго обольстителя и проходимца, у котораго было три отечества и два имени. Можно ли послѣ этого придавать цѣну общественному мнѣнію или, по крайней мѣрѣ, мнѣнію нашего общества, бросающаго грязью въ то, что составляетъ его славу, и восхищающагося слякотью, которая его же запачкаетъ своими брызгами. Я все это время была каждый день у жены покойнаго, во-первыхъ потому, что мнѣ было отрадно приносить эту дань памяти Пушкина, а во-вторыхъ, потому что печальная судьба этой молодой женщины въ полной мѣрѣ заслуживаетъ участія. Собственно говоря, она виновна только въ чрезмѣрномъ легкомысліи, въ роковой самоувѣренности и безпечности, при которыхъ она не замѣчала той борьбы и тѣхъ мученій, какія выносилъ ея мужъ. Она никогда не измѣняла чести, но она медленно, ежеминутно терзала воспріимчивую и пламенную душу Пушкина; теперь, когда несчастье раскрыло ей глаза, она вполнѣ все это чувствуетъ и совѣсть иногда страшно ее мучитъ. Дай Богъ, чтобы нынѣшнія страданія послужили для души ея источникомъ возрожденія и искупительною жертвой. Въ сущности она сдѣлала только то, что ежедневно дѣлаютъ многія изъ нашихъ блистательныхъ дамъ, которыхъ однакожъ изъ-за этого принимаютъ не хуже прежняго; но она не такъ искусно умѣла скрыть свое кокетство, и, что еще важнѣе, она не поняла, что ея мужъ былъ иначе созданъ, чѣмъ слабые и снисходительные мужья этихъ дамъ".
   

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Рейтинг@Mail.ru